Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція icon

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція




НазваниеТема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція
страница3/7
Дата публикации14.09.2013
Размер1.02 Mb.
ТипДокументы
источник
1   2   3   4   5   6   7
Класифікація судин. За найпоширенішою класифікацією всі кровоносні судини поділяють на артерії, вени та капіляри. Артерії це судини, по яких кров тече від серця незалежно від того, артеріальна вона (з лівого шлуночка) чи венозна (з правого шлуночка). Венами кров тече до серця, як артеріальна (від легень), так і венозна (від усіх органів тіла).

Стінка артерій і вен має однакову будову, хоча є істотні відмінності. Так, артерії великого кола кровообігу зазнають впливу високого тиску і тому мають значно товщу й міцнішу стінку, ніж вени. У венах є клапани, які перешкоджають зворотному руху крові.

За відмінностями в будові середньої оболонки стінки розрізняють артерії еластичного, змішаного та м'язового типу. До артерій еластичного типу належать найбільші судини: аорта, легеневий стовбур і початкові відділи великих магістральних судин, що від них відходять. Цим судинам властиве переважання еластичних волокон над іншими елементами. Гладком'язових клітин мало, і вони не здатні змінювати діаметр цих судин. Під час їх скорочення змінюються лише натяг еластичних волокон і пружні властивості судин. У артеріях змішаного типу співвідношення між еластичними, колагеновими і м'язовими волокнами вирівнюється, і вони мають здатність звужуватись і розширюватись, не втрачаючи пружних властивостей. Це більша частина магістральних артерій: плечові, стегнові, а також артерії, що живлять різні органи (щитоподібна, печінкова, вінцеві та ін.). У артеріях м'язового типу основним, переважним елементом середньої оболонки є гладкі м'язові клітини, які, скорочуючись, можуть повністю закрити просвіт судини. До цього типу належать усі дрібні артерії та артеріоли органів.

Стінка великих артерій досить товста, наприклад, у людини товщина стінки аорти досягає 2 — 3 мм, і потребує живлення, яке забезпечується спеціальною системою судин — судинами судин. Вони відгалужуються від дрібних артерій, що проходять паралельно аорті, і проникають у її товщу. Вени цієї системи збирають кров від капілярів, розгалужених у стінці великої судини, і віддають її до невеликої вени, що також проходить поблизу аорти.

На відміну від артерій вени мають значно тоншу стінку. Крім того, у стінці вен набагато менше м'язових та еластичних волокон, а переважають колагенові. У зв'язку з цим еластичні властивості вен виражені слабко, і зміна тиску крові в них змінює їх форму: при підвищенні тиску поперечник набуває форми кола, а коли тиск знижується, вени спадаються і стають еліпсоподібними у поперечнику. Артерія ж у разі зміни тиску змінює діаметр, зберігаючи в поперечнику форму кола.

^ Функції судин. Різні кровоносні судини виконують неоднакові функції, що залежить від будови судин та їх локалізації відносно серця. За функціями виділяють амортизувальні судини, судини опору, або резистивні, судини-сфінктери, обмінні, ємнісні, шунтувальні.

Амортизувальні судини це судини еластичного типу — аорта і легеневий стовбур. Завдяки значним пружним властивостям їхньої стінки вони згладжують, амортизують різкі коливання тиску в артеріальній системі після кожного виштовхування серцем крові й підтримують безперервний плин крові від аорти по всіх судинах.

Судини опору (резистивні судини) — це переважно артерії м'язового типу: дрібні артерії та артеріоли, які чинять найбільший опір рухові крові. Звужуючись або розширюючись за рахунок скорочення чи розслаблення гладких м'язів стінки, вони змінюють свій опір і таким чином здійснюють перерозподіл крові між органами й тканинами. Звичайно опір руху крові чинять також інші кровоносні судини: магістральні артерії, капіляри, венули й вени різного діаметра. Проте найбільший внесок (майже 50%) у створення загального судинного опору роблять кінцеві артерії й артеріоли, через що й дістали назву судин опору. Це передкапілярні судини опору. Капіляри також беруть участь у загальному опорі, тоді як опір післякапілярних судин — венул і вен — дуже незначний (6-7%).

Передкапілярні артеріоли (судини-сфінктери) — це відгалуження артеріол, від яких відходять капіляри, де містяться останні в артеріальному руслі гладкі м'язові клітини (всього 2—3); вони утворюють передкапілярні сфінктери. Під час їх скорочення сфінктер стискається і в капіляр не надходить кров. Таким чином, передкапілярні артеріоли регулюють кількість відкритих капілярів.

До обмінних судин належать капіляри й венули, стінка яких позбавлена середньої і майже повністю зовнішньої оболонок. Завдяки цьому через неї відбувається обмін речовин між кров'ю і прилеглими тканинами.

Ємнісні (акумулюючі) судини — це дрібні, середні й великі вени, які можуть розпрямлятись і розтягуватись, утримуючи досить значний об'єм крові. Так, у спокійному стані організму у венах міститься понад 70% загального об'єму крові, тоді як в артеріях — 15 і в капілярах — до 10% крові. Ємнісну функцію виконують також депо крові.

Шунтувальні судини (артеріовенозні анастомози) — це досить дрібні судини (20-500 мкм у діаметрі) з добре розвиненим м'язовим шаром, які з'єднують між собою артеріоли з венулами їхня функція полягає в шунтуванні, перекиданні артеріальної крові у венозне русло в обхід капілярів Вони є в тих тканинах, де з тих чи інших причин виникає потреба в припиненні руху крові через капіляри без зупинки кровотоку в цій ділянці судинного русла. Наприклад, у шкірі на холоді анастомози відкриваються і кров переходить з артерій у вени, не потрапляючи до поверхнево розміщених капілярів, що зменшує втрати тепла організмом. За потреби віддати надлишок тепла анастомози, навпаки, закриваються, і тоді кров тече через капіляри, шкіра набуває рожевого кольору — віддається тепло. Подібні артеріовенозні анастамози є в тонкій кишці, в легенях. Вони регулюють капілярний кровообіг, пристосовуючи його до процесів секреції і транспорту в кишках і розвантажуючи правий шлуночок серця при звуженні судин малого кола кровообігу.

Крім артеріо-венозних існують також артеріо-артеріальні та вено-венозні анастомози, які з'єднують між собою сусідні однойменні судини, забезпечуючи нормальний кровотік в органі чи тканині у разі закупорювання однієї з судин. Особливо добре розвинені вено-венозні анастомози в підшкірній клітковині, брижі, стінках травного каналу.

^ Депо крові — це ті органи, які не тільки здатні містити в своїх судинах великі об'єми крові, а і можуть активно виводити її до кровоносного русла.

Механізм депонування крові в усіх депо крові в принципі однаковий: тонкостінні дрібні судини — пазухи, венули або вени легко розпрямляються і розтягуються підвищеним тиском і вміщують досить значні об'єми крові. При цьому сфінктери у місці виходу судин із органа, скорочуючись, частково чи повністю перекривають вени і забезпечують утримання в органі депонованої крові. У разі потреби (фізичне навантаження, емоційне напруження, крововтрата) збудження симпатичної нервової системи спричинює звуження депонуючих судин, розслаблення сфінктерів і вихід крові в судинне русло.

Селезінка масою, що не перевищує 1% маси тіла, утримує близько 15% усієї крові і здатна викидати у системний кровообіг до 75% депонованої крові. Кров надходить до селезінки однойменною артерією, накопичуючись у венозних синусах — тонкостінних утворах, що легко розтягуються, наповнюючись кров'ю. На межі між синусами і венулами є сфінктери, які, скорочуючись, майже повністю перекривають вихід з синуса. Залишається лише вузька щілина, крізь яку поступово профільтровується плазма крові, а її клітини затримуються. Капіляри, синуси й венули селезінки м'язових клітин не мають і тому не здатні до активного скорочення. Під час мобілізації депонованої крові під впливом симпатичної нервової системи розкриваються сфінктери і скорочуються гладкі м'язи сполучнотканинної капсули та перекладок — трабекул, що утворюють каркас селезінки. Внаслідок цього відбувається швидке вигнання збагаченої еритроцитами крові до венозного русла.

Печінка також є важливим депо крові. В її судинах, переважно ворітних і печінкових венах і синусоїдах міститься до 20% всієї крові, яка не вилучається з кровообігу, як у селезінці, а постійно, хоча й повільно, тече крізь печінку. Швидкість оновлення крові в печінці й процеси депонування та мобілізації крові залежать від співвідношення швидкості припливу крові до печінки та її відтоку. Відтік регулюється сфінктерами печінкових вен. Адреналін і симпатичні нерви сприяють розкриванню цих сфінктерів і звуженню внутрішньопечінкових судин, що зумовлює швидкий викид майже половини депонованої в печінці крові. Гістамін, навпаки, викликає звуження сфінктерів і розширення вен печінки, збільшуючи об'єм депонованої крові в ній.

Легені. У легенях міститься близько 10% всієї крові організму, причому вона розподіляється не тільки у венах, а й в артеріях, стінка яких значно тонша і здатна більше розтягуватись, ніж в артеріях великого кола кровообігу. Депонована в легенях кров мобілізується під час фізичного навантаження, гіпоксії, але найчастіше це відбувається у випадках ортостазу перехід людини з горизонтального положення до вертикального головою догори зумовлює зменшення об'єму крові в легенях більш ніж на 30%. Коли людина лягає, кровонаповнення легень збільшується, а об'єм циркулюючої крові у великому колі кровообиу відповідно зменшується.

Шкіра. Вени й капіляри шкіри у людини можуть містити близько 1 л крові. Депонування крові шкірою здійснюється здебільшого для забезпечення терморегуляції. На холоді, коли виникає потреба зменшити тепловіддачу, пре- і посткапілярні сфінктери закриваються, а розміщені глибше в підшкірній клітковині артеріо-венозні анастомози відкриваються. Депонована в капілярах і венулах поверхневих шарів шкіри кров вилучається з кровообігу і відіграє роль термоізоляції, а кровообіг здійснюється через анастомози. За потреби віддати зайве тепло кровотік у капілярах шкіри зростає, але тепер кров не депонується, а швидко проходить капілярами у вени, повертаючись до серця.


^ ОСНОВИ ГЕМОДИНАМІКИ

Гемодинаміка вивчає закономірності руху крові у кровоносних судинах. Вона грунтується на законах гідродинаміки, за якими швидкість руху крові у кровоносних судинах (Q) прямо пропорційна різниці тиску (ΔР) на кінцях судини і обернено пропорційна судинному опору R:



На підставі прямих вимірювань швидкості руху рідини у трубках різного діаметра встановлено, що опір залежить від радіуса (г) і довжини (l) трубки та в'язкості рідини (η):





Закон Хагена—Пуазейля. Підставивши рівняння (8) у формулу (6), дістанемо вираз закону Хагена — Пуазейля



Закон описує рівномірний рух елементарних частинок рідини шарами (ламінарний потік) з певною невеликою швидкістю. Застосування цього закону для розрахунків у гемодинаміці обмежене, зокрема тим, що кров є неньютонівською рідиною, вона часто рухається турбулентним потоком і зі змінною швидкістю, стінки судин еластичні, змінного діаметра тощо. Для врахування всіх цих моментів уводять поправкові коефіцієнти, додаткові члени рівняння, що значно його ускладнює. Проте при першому наближенні для розуміння принципів гемодинаміки цілком достатньо рівняння Хагена — Пуазейля.

^ Основні гемодинамічні показники. Згідно з рівнянням (6), до основних гемодинамічних показників відносять судинний (гідродинамічний) опір, тиск, а також швидкість руху крові.

Судинний опір. Кровоносна система є дуже складною системою послідовно і паралельно сполучених судин. Аналогію із законом Ома у випадку однієї судини (рівняння (6)) можна продовжити і на всю систему судин. Згідно з правилами Кірхгофа, при послідовному сполученні судин так само, як і електричних резисторів, їхній загальний опір (Ro) дорівнює сумі опору кожної судини:



Коли ж судини сполучені паралельно, Ro зменшується пропорційно кількості паралельно сполучених судин.

Артерії в органах і тканинах розгалужуються на величезну кількість дрібних судин — артеріол і капілярів. Можна було б гадати, що загальний опір судин в органах і тканинах набагато нижчий від опору приносної артерії. Проте, як випливає з рівняння (8), опір судини обернено пропорційний її радіусу в четвертому ступені, тобто зменшення радіуса судин після їх розгалуження — це чинник, роль якого у формуванні судинного опору значно перевищує роль паралельності дрібних судин. Отже, можна стверджувати, що опір однієї приносної артерії є меншим від опору системи паралельно сполучених артеріол і капілярів.

На практиці судинний опір розраховують не за кількістю паралельно і послідовно сполучених судин та опором кожної судини, а використовують формулу (7). При цьому загальний периферичний судинний опір (ЗПСО) визначають за різницею між середнім тиском в аорті та порожнистій вені. А оскільки тиск в аорті мало відрізняється від тиску в плечовій артерії, а тиск у порожнистій вені близький до нуля, то, розраховуючи ЗПСО, використовують тиск у плечовій артерії, який ділять на хвилинний об'єм крові, що дає для великого кола кровообігу значення ЗПСО порядку 120-160 МПа • с /см3 (1200-1600 дин • с/см5). Регіонарний судинний опір (у нирці, скелетному м'язі, залозі тощо) обчислюють за різницею тиску в судинах на вході й на виході з органа та за рівнем кровотоку через цей орган.

Артеріальний тиск (AT) — це, по суті, потенційна енергія, що надається крові серцем для подолання опору стінки артерій і переміщення крові у кровоносній системі. Зрозуміло, що на початку системи артеріальний тиск має бути найвищим, а в міру її просування артеріями потенційна енергія його частково переходить у кінетичну енергію руху крові, і артеріальний тиск поступово знижується.

Існує дві групи методів визначення артеріального тиску: прямі (інвазивні) і непрямі (неінвазивні). ^ Прямі методи пов'язані з необхідністю проколювання або розрізання шкіри та стінки судини і введення в неї катетера, з'єднаного з манометром. Ці методи широко використовують в експериментах на тваринах і в клініках під час операцій на серці та деяких інших органах.

^ Непрямі методи використовують переважно для вимірювання артеріального тиску в людей без будь-якого ушкодження тканини і судин. Серед цих методів найбільшого поширення набув метод, розроблений М. С. Коротковим, ще в 1905 р. На плече людині накладають гумову манжетку, за допомогою якої створюють навколо плечової артерії тиск. Цей тиск у манжетці й вимірюється в той момент, коли він дорівнює артеріальному тиску. Метод Короткова відрізняється від інших непрямих методів саме способом визначення моменту рівності тисків у артерії і манжетці. Для цього слугують так звані коротковські звуки, яких за нормальних умов немає, але вони виникають у частково перетиснутій манжеткою артерії нижче від місця перетиснення лише тоді, коли кров у артерії рухається переривчасто. Вони вислуховуються за допомогою фонендоскопа, прикладеного до внутрішньої поверхні ліктьового суглоба, і сприймаються як глухі ритмічні удари, синхронні зі скороченнями серця.

М

ал. 17 ілюструє цей спосіб визначення артеріального тиску. У манжетці, накладеній на плече, за допомогою гумової груші створюється тиск, що перевищує тиск в артерії. При цьому артерія перетискується, рух крові припиняється і ніяких звуків у артерії не чути. Проте в міру випускання з манжетки повітря і зниження в ній тиску настає момент, коли цей тиск дорівнює артеріальному, точніше на 1—2 мм рт. ст. нижчим, ніж в артерії. А ми вже знаємо, що тиск в артерії не сталий, а пульсуючий: під час систоли серця він зростає — систолічний тиск, а під час діастоли знижується — діастолічний тиск. Отже, в момент, коли тиск у манжетці стає хоч трохи нижчим від систолічного тиску в артерії, остання на якусь частку секунди розкривається і пропускає порцію крові — виникає перший коротковський звук. Тиск у манжетці в цей момент дорівнює систолічному тиску. З подальшим зниженням тиску в манжетці час відкритого стану артерії і порція крові, що проходить через неї під час кожної систоли, збільшуються, наростає й сила звуків. Далі, коли тривалість зупинки крові в артерії зменшується, звуки поступово слабшають, і коли тиск у манжетці стає хоч трохи нижчим, ніж діастолічний тиск в артерії, потік крові стає безперервним і звуки Короткова зникають. У цей момент за шкалою манометра визначають діастолічний тиск.

У нормі ідеальним артеріальним тиском вважають: систолічний 120 ± 15 мм рт. ст., діастолічний 80 ± 15 мм рт. ст. З віком артеріальний тиск зростає і може досягати 160/100 мм рт. ст., що є в межах норми для певної вікової групи. Рівень артеріального тиску залежить і від функціонального стану організму. Так, під час фізичного навантаження він зростає. При великих навантаженнях систолічний AT може досягати 200 мм рт. ст. і більше, а під час сну знижується до 100 — 80 мм рт. ст.

Наведені значення артеріального тиску є типовими для людини.

Крім систолічного і діастолічпого розрізняють ще пульсовий і середній тиск. Пульсовий — це різниця між систолічним і діастолічним тиском, у нормі він становить 30-40 мм рт. ст. Середній тиск — це середній динамічний тиск, тобто таке уявне значення непульсуючого тиску, яке б забезпечувало рух крові з такою самою швидкістю, як і певний пульсуючий тиск. Хоча середній артеріальний тиск є величиною неіснуючою, умовною, проте саме її використовують при розрахунках ЗПСО. Для її визначення користуються формулою:

Рсер = Рдіаст + 1/3(Рсист - Рдіаст). (11)


У


Мал. 18. Методи визначення швидкості руху крові в судинах: а — краплинний метод 1 — канал припливу крові, 2,3 — джерело світла і фотоелемент, 4 — крапельниця,

б — ультразвуковий метод 1 — накладні пластинки з ультразвуковими п'єзокристалами, ^ 2, З — п'єзокристали на поверхні кровоносної судини, 4
—напрямок потоку крові, в — метод оклюзивної плетизмографії 1 — плетизмограф, 2 — манжетка для перетискання вен; 3 — пневматичний реєстратор, 4 — запис змін об'єму кінцівки, г — електромагнітний метод 1 — принцип методу, 2 — датчик з магнітом, що фіксується на судину
же згадувалося, що артеріальний тиск не є сталим уподовж судинної системи. Після виходу крові з лівого шлуночка в аорту тиск у більшій частині артеріального русла залишається майже без змін, і тільки в артеріолах і капілярах відбувається різке зниження тиску від 110 до 15 мм рт. ст., яке далі поступово продовжується у венах. У порожнистих венах, через які кров надходить до правого передсердя, тиск знижується в середньому до нуля. Подібна картина, але в значно зменшеному масштабі, спостерігається і в малому колі кровообігу.

Швидкість руху крові. Розрізняють лінійну (V) та об'ємну (Q) швидкість кровотоку. Перша визначається як відстань, яку проходить будь-яка часточка крові за одиницю часу, і вимірюється в сантиметрах за 1 с, друга — це кількість (об'єм) крові, що проходить через певну судину за одиницю часу, і вимірюється в мілілітрах за 1 с або літрах за 1 хв. Хвилинний об'єм крові є по суті об'ємною швидкістю кровотоку в аорті чи легеневій артерії.

У експерименті та в клініці значний інтерес становить інформація про швидкість кровотоку в окремих органах і тканинах, для отримання якої розроблено чимало методів. Одним з найпростіших, який застосовують виключно в експерименті на тваринах, є краплинний метод. Він полягає в тому, що в центральний кінець надрізаної невеликої артерії вводять катетер, через який кров спрямовують до скляної крапельниці, а від неї через інший катетер кров повертають у кровоносне русло (мал. 18, а). Фотоелемент, закріплений на бічній стінці крапельниці, фіксує проходження повз нього кожної краплі крові, сигнали від нього інтегруються лічильником за певні проміжки часу.

^ Кліренсовий метод — метод вимивання (очищення від індикатора) грунтується на реєстрації концентрації індикатора — речовини, що вводиться в тканини органа з кров'ю і вимивається потоком крові з нього. Такими індикаторами можуть бути водень, радіонукліди ксенону чи криптону та інші, які легко проникають крізь стінку капіляра і швидко вимиваються з тканини. Зниження концентрації індикатора в тканині відбувається експоненційпо, крутизна експоненти залежить від швидкості кровотоку, що й дає змогу розрахувати об'ємну швидкість тканинного кровотоку.

^ Метод мічених мікросфер застосовують виключно в експерименті на тваринах. У ліве передсердя швидко вводять мікросфери, мічені радіонуклідами 86Rb, 51Сг або іншими. Оскільки діаметр мікросфер більший від діаметра капілярів, вони не проходять у вени, а залишаються в артеріолах чи капілярах. Далі визначають радіоактивність тканин, яка буде прямо пропорційною інтенсивності кровотоку в них. Знаючи хвилинний об'єм крові й сумарну радіоактивність введених мікросфер, можна обчислити, яка частка виштовхнутої серцем крові припадає на кожний орган у конкретних умовах експерименту.

^ Ультразвуковий метод грунтується на ефекті Допплера, за яким коливання (в даному разі ультразвукові) поширюються за течією швидше, ніж проти неї. Два п'єзоелектричних кристали, один з яких генерує, а другий сприймає ультразвук, закріплюють на протилежних боках стінки кровоносної судини на деякій відстані один від одного (див. мал. 18, б). Кожний кристал працює у змінному режимі: періодично генерує або сприймає сигнали. Спеціальний прилад точно визначає різницю швидкості проходження ультразвуку за напрямком руху крові і проти нього. Ця різниця є пропорційною лінійній швидкості кровотоку.

^ Метод оклюзивної плетизмографії дає змогу визначати об'ємну швидкість кровотоку в кінцівках людини неінвазивпо. Плетизмограф — циліндр із жорсткими бічними стінками і герметизуючими прокладками на торцях, заповнений водою чи повітрям. Прилад призначений для реєстрації змін об'єму кінцівки тіла, введеної в нього. На мал. 18, в показано принцип методу визначення об'ємної швидкості кровотоку в передпліччі людини. Руку вводять у плетизмограф так, щоб його вміст надійно герметизувався прокладками. Вище плетизмографа накладають манжетку, за допомогою якої на кілька хвилин перетискають вени і припиняють відтік крові з руки. Оскільки тиск у манжетці нижчий від артеріального тиску, приплив крові через артерії продовжується і об'єм кінцівки в плетизмографі зростає. За швидкістю збільшення об'єму руки визначають швидкість кровотоку в ній.

^ Електромагнітний метод. Відомо, що кров є добрим провідником електричного струму і, якщо кровоносну судину, через яку тече кров, помістити в магнітне поле, то на її стінках індукується електрорушійна сила, пропорційна швидкості потоку крові. Цю силу можна виміряти і зареєструвати. На відпрепаровану, але не перерізану кровоносну судину накладають електромагнітний датчик у вигляді підківки, який щільно охоплює судину. Датчик генерує електромагнітне поле, а через два точкових електроди, вмонтованих у тому самому датчику, знімають з поверхні судини індукований електричний потенціал, посилюють його і реєструють (див. мал. 18, г).

Л


Мал. 19. Зміна основних гемодинамічних показників і площі поперечного перерізу судинного русла вподовж великого і малого кіл кровообігу
інійна швидкість кровотоку, як і артеріальний тиск, за ходом судин змінюється,
проте характер цих змін інший. Як видно з мал. 19, найбільшою є швидкість руху крові в аорті — 20—25 см/с.

Так само, як і артеріальний тиск, у капілярах вона різко зменшується — до 0,3-0,5 мм/с, але, виходячи з капілярів, венозна кров збільшує швидкість, незважаючи на те що тиск у венах продовжує знижуватись. Це пов'язано з тим, що вирішальним чинником, який зумовлює швидкість руху рідини в замкненій системі трубок, є не стільки тиск, скільки загальна площа поперечного перерізу трубок. Як це не парадоксально, але найбільша судина — аорта є найвужчим місцем у всій кровоносній системі. Площа поперечного перерізу її у людини становить 4 см2, тоді як загальна площа перерізу всіх відкритих капілярів досягає 3000 см2. Проте якщо врахувати, що у стані спокою в організмі функціонує не більш як 35% капілярів, то загальна площа поперечного перерізу усіх без винятку капілярів великого кола кровообігу становитиме понад 10 000 см2. Капіляри поступово збираються у венули, вени, і кров повертається до серця через дві (верхню і нижню) порожнисті вени, площа перерізу яких у сумі становить 6 см2. Відповідно до цього лінійна швидкість кровотоку в порожнистих венах менша, ніж в аорті, і становить 10-15 см/с.

Що стосується об'ємної швидкості кровотоку, то вона вподовж усієї кровоносної системи однакова і становить у середньо му 80-90 мл/с, або 5 л/хв. Це випливає з оберненої залежності між загальною площею поперечного перерізу судин і лінійною швидкістю кровотоку:



де ra, rк , rв — радіус артерій, капілярів і вен; va vk і vв — лінійна швидкість руху крові в цих судинах.

Проте в різних артеріях об'ємна швидкість кровотоку є різною залежно від їх радіуса. Цим досягається перерозподіл кровотоку між різними органами і тканинами.


^ РУХ КРОВІ В СУДИНАХ

1   2   3   4   5   6   7



Похожие:

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconТема : гуморальна регуляція. Функції
Регуляція вісцеральних функцій організму здійснюється за рахунок діяльності не тільки автономної нервової системи, але й за участю...

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconТема : фізіологія нервової системи
Цнс, а вже потім з цнс нервові клітини мігрують на периферію, утворюючи вузли сенсорної та автономної нервової системи

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconТема : фізіологія сенсорних систем
Отримання інформації, необхідної для задоволення потреб організму, а також для його орієнтації у просторі й часі, забезпечують сенсорні...

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconФізіологія нервової системи загальна характеристика нервової системи
Живий організм знаходиться в нерозривній єдності з навколишнім середовищем. Ця єдність здійснюється завдяки здатності організму сприймати...

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconСхема реферативної історії хвороби (травматологія та ортопедія)
Загальний стан хворого (серцево-судинна, дихальна, травна, сечовидільна системи)

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconТема грошові системи
Суть грошової системи, її призначення та місце в економічній системі країни. Елементи грошової системи

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconВимірювальний механізм приладу магнітоелектричної системи складається з двох частин
Мета: Вивчення конструкції вимірювальних механізмів електровимірюваль-них приладів

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція icon1. Сутність та функції фінансів підприємства, їх місце у загальній фінансовій системі країни
У цьому разі вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів, і акцент треба робити на матеріальній ознаці податкової...

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconЛекція №1. Тема: організм як єдине ціле. Гуморальна регуляція
Організм людини (від лат ог апіго влаштовую) складна, взаємопов'язана система

Тема : фізіологія серцево судинної системи. Показники. Механізм. Регуляція iconЛекція № з тема: фізіологія сенсорних систем план
...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©edushkola.ru 2000-2013

контакты
Документы